КИЄВУ

З твоєї книги я засвоїв мало!
Її зотлілі й сущі сторінки
мені, як вежі,
люди заступали,
живі і мертві,
юні й старики.

 

Мій погляд
зупинявся вибірково
на главах вулиць та абзацах площ.
Напіврядки
провулків тупикових
читав я лиш з потреби,
хоч-не-хоч.

 

Я на повторах доль
набив оскому,
та відстані
між ними зрозумів:
є люди-літери,
тире і коми,
і люди — паузи між слів.

 

Мій дух запліднювали
люди-строфи,
хореї-люди,
люди-ямби, ті,
що на голгофах підлої епохи
свій голос розпинали на хресті.

 

Ти був не з ними,
як тепер не з нами,
червивий плоде,
ватяне ядро.
Роздвоївши тебе
між берегами,
несе мазутну кров свою Дніпро.

 

Глагол степів
віддав ти на поталу
і я, не літера,
а розділовий знак
між тим, що є,
і тим, що бути б мало,
на черепі горба твого укляк.

 

І вітер верховий болиголовом
дурманить, клекотить, як водокрут.
І проліта над знаком розділовим
крізь тріумфально сяючий хомут.

 

(З книги “Читання попелу”, 2007)

Грудень 21, 2015, 0:04
Кількість переглядів - 18
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)