Коли піднести очі, повні сліз,
До неба з ясносиніми зірками,
То зорі розпливаються над нами,
Стікають вниз.
І згадуєш Ван Ґоґа. Вечір, місто,
Глибока сутінь вулиці, вогні.
І зорі розтікаються плямисто
У вишині.
Ні, це не примха, не дивацтво пози,
Не прояв божевілля у мистця —
Йому ввиджалась вулиця оця
Крізь сльози.