Уже на озері лисніє мертве скло,
Пухнастим інеєм запорошило віти.
Ми — діти холоду. Немов би й не тепло,
Лише мороз і сніг нам повеліли: жити!
Студений свій багрець розносять снігурі,
І зимний дзвін навкіл розсипали синиці.
Та промінь соняшний, неначе в ятері,
Зловили влітку ми у плетиво грибниці.
Коли порожній парк суворо завмира,
Трава поклалась ниць, кущі — старечо-сиві,
Той промінь будить нас: це нам прийшла пора
Піднести голови у пружному пориві!
Листопад 1981