Колібія зимова, грудень

Уже на озері лисніє мертве скло,

Пухнастим інеєм запорошило віти.

Ми — діти холоду. Немов би й не тепло,

Лише мороз і сніг нам повеліли: жити!

 

Студений свій багрець розносять снігурі,

І зимний дзвін навкіл розсипали синиці.

Та промінь соняшний, неначе в ятері,

Зловили влітку ми у плетиво грибниці.

 

Коли порожній парк суворо завмира,

Трава поклалась ниць, кущі — старечо-сиві,

Той промінь будить нас: це нам прийшла пора

Піднести голови у пружному пориві!

 

Листопад 1981

Травень 24, 2016, 10:30
Кількість переглядів - 24
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)