Ти кажеш: «мазохізм»? Як можеш ти
Подумати, що я люблю страждання,
Мій рабський труд, мізерне існування
І нерозривне коло самоти?
На дні відчаю — глибше вже не впасти, —
Щоб вилізти, душа лиш бруд гребе.
…А скільки раз я стримував себе,
Щоб голову під потяг не покласти!..
І вірші, що складаються самі,
Це тільки продуховина в тюрмі:
Відпишешся — і ніби легше стане.
Тож я люблю не жах, не бруд, не рани —
Люблю я сонце й небо голубе,
Гірські вершини, море і тебе.
16.ІІ.1960