Присв. Л. Д.
…І може бути, що колись, нескоро,
Ця дівчинка, що палець нині ссе,
Свої напівдитячі перші твори
В редакцію до мене принесе.
Тоді я буду вже старий і лисий.
І, проглядаючи наївні сторінки,
Згадаю раптом материні риси,
Впізнаю матір в образі дочки.
І вирине з прозорого серпанку
Південне місто, велетні-доми
І великодня ніч, коли до ранку
На вулиці христосувались ми.
І гляне в очі з ніжністю й докором
Напівзабута мила давнина,
Бо чоловікові — хоч це для мене й сором —
Таки лишилась вірною вона.
[Включено автором до циклу «В далекій гавані» у виданні: Ігор Качуровський. Лірика. — Львів: Астролябія, 2013]