…І котиться невпинна колісниця.
Стих давній біль, колишній гнів погас.
Мов сніжну бабу, все розтопить час.
Розкришиться і спорохніє криця.
Із птаства, що в саду жило у нас,
Упам’ятку лиш повзик та синиця.
Уже не пізнаю, де граб, де в’яз,
Чи то ячмінь, чи ярова пшениця.
На вулиці, де я ходив колись,
Усі будинки в сірий ряд злились.
З бувальщини зробилась небилиця.
Загублено наймення, стерто лиця.
Лише грибних я не забув ознак:
Це — вовнянка, це — бабка, це — синяк…
20.І.1982