Він знову бачить. З царства темних чар,
З полону тьми він вийшов на свободу.
Як любить він берез зелену вроду,
І неба синь, і білі зграї хмар.
О, бачити! Чи ж це не вищий дар?
Він дивиться в прозору, теплу воду:
Незмірну відчувати насолоду
Сьогодні мусять квіти ненюфар.
І повнота цієї насолоди,
Жива свідомість світлої природи
Передаються до його душі.
А навкруги — сплетіння барв і ліній
І в глибині зеленуватосиній
Відбились нерухомі комиші.