Ґустав Фехнер

Він знову бачить. З царства темних чар,

З полону тьми він вийшов на свободу.

Як любить він берез зелену вроду,

І неба синь, і білі зграї хмар.

 

О, бачити! Чи ж це не вищий дар?

Він дивиться в прозору, теплу воду:

Незмірну відчувати насолоду

Сьогодні мусять квіти ненюфар.

 

І повнота цієї насолоди,

Жива свідомість світлої природи

Передаються до його душі.

 

А навкруги — сплетіння барв і ліній

І в глибині зеленуватосиній

Відбились нерухомі комиші.

Січень 26, 2016, 0:08
Кількість переглядів - 14
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)