Г е р о д о т

Життя і смерті спивши щедрий келих,

Усі літа спаливши на вогні,

Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах.

І стугонять століття по мені.

 

Колись цю річку звали Бористеном,

А Скіфією — всі оці краї.

Як пахли по степах тоді нестерпно

Кочівками осінні кураї!..

 

Гай-гай!.. Все так. Колись я був тут юним.

Ходив на бій. Поїв коня з ріки.

Мов сон, пройшли сармати, готи, гунни,

Авари, печеніги, кипчаки.

 

Чиї тепер там кроки землю будять?

Яка зійшла над обрієм доба?

Я міцно сплю, тримаючи на грудях

Тяжінь високовольтного стовпа.

 

Над ним гудуть громи в сталевих струнах,

Під ними крає землю чересло.

Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,

Чоло ж моє колоссям проросло.

 

І хай сівач з блакитними очима

Ще тричі вищих обширів сягне —

Це наша з вами спільна Батьківщина,

Бо як ви з неї вирвете мене?

 

Бо хто вам майбуття з минулим зв’яже

І хто навчить любити ці кряжі,

Коли і він зі мною поруч ляже,

Три кроки не дійшовши до межі?

 

А гуси знов ґелґочуть на озерах,

І пахнуть медом плавні навесні!..

Я скіфський цар, похований у Геррах,—

Мій спис, і меч, і кінь мій при мені.

Листопад 27, 2015, 14:48
Кількість переглядів - 37
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)