Дивна річ: нічого не змінилось –
листя поривалось і світилось
на прикові в яблунь молодих.
Квітнуть, як і вчора, ніжні флокси,
в наливнім рум’янці абрикоси,
ще у схові грона обліпих,
на які позиркував він скоса,
бо вважав – ні крихти зиску з них.
Пам’яті у дерева немає
і рослини теж не відчувають
наших потрясінь, як і біди
тих, хто їх дбайливо посадив.
Вчора поховали-пом’янули,
а довкола енергійний тон.
Страхопуд в напрузі караулу
стереже черешню від ворон
у його картатім піджакові,
що носив у дні непразникові.
Все, як завжди, все, як і було,
рот старе роззявило дупло
і стирчить на вишні хрестовина,
що він сам давно її прибив.
Ніби десь під нею домовина
чи її віддалений мотив.
Ніби хрест високий обома
сам він над собою підійма.
Дані опрацьовуються...