Десь гримить залізо, рвуть каміння,
Водоспади ринуть з вишини.
А навкіл — незрушне безгоміння:
Авентіно — острів тишини.
Часом відгук метушні міської
І сюди долине з далини,
Та за мить спочине в супокої
Авентіно, острів тишини.
Якось тихо авта йдуть по бруку —
Майже безшелесні тут вони,
Бо не знає гуркоту і грюку
Авентіно, острів тишини.
Відпочинь, забудь колишні рани,
Хай не мучать спогади і сни:
Тут сумирний світ, від Бога даний:
Авентіно — царство тишини…
Авентіно, 10.ІХ.1984
Прим. Авентіно — один з римських пагорбів, нині відносно затишне місце завдяки розташованим там монастирям; частина Вічного міста. Серед монастирів — осідок укр. ченців-василіян.