За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.
По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.
Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав, –
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав…
Врятувавши її від пожежі
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровськім безмежжі
Обніміть, наче брата, мене.
І не жона, й не наречена —
Ішли степами без доріг.
І божевільні квіти червня
Тобі тулилися до ніг.
І яструб довго плив над нами,—
Чого він плив, чого хотів?
Зринали в небо цвіркунами
Жита, від сонця золоті.
Я цвів тобою і для тебе,
І ти світилася в мені.
В твоїх очах гойдалось небо
Із хижим яструбом на дні.
Дані опрацьовуються...Ви мусите увійти, щоб коментувати.