Часом у лісі я лишав масля:
Хай підросте, не дінеться нікуди,
Шукати тут ніхто його не буде,
А я знайду за три дні, опісля.
Коли ж вертався через кілька днів,
Я там знаходив гриб сухий, пожухлий,
Всередині на попіл перетрухлий,
Що погляд мій колись його спалив.
Отож, поете, до дерев і трав
Втікаючи в щонайтемнішу глушу, —
Не дай нікому зазирати в душу,
Щоб недозрілий задум не зів’яв.
8.ІV.1977