Бездарний фільм дивились ми з нудьгою…

Бездарний фільм дивились ми з нудьгою —

Незносний голлівудівський шабльон.

І раптом я здригнувся, мов крізь сон,

І мимохіть закрив лице рукою:

Мені здалось, що це мене ведуть

У лабіринту несходиму путь.

 

Мені з дитинства сниться все те саме:

Осіннє поле і сосновий ліс,

Круте провалля і дорога вниз —

І ось я вже на дні глухої ями,

А може, то підвал, печера, льох.

І виходу нема. Каміння й мох.

 

І здогад постає несамовитий,

Важезний, мов склепіння кам’яне,

Що я скінчив котресь життя земне —

Забутий, замурований, заритий,

В сліпім куті покинутий без сил,

Розчавлений вагою чорних брил.

 

І хто був я, який мені все сниться?

Задавлений у шахті робітник,

Злодюжка чи відважний войовник,

Що прямував до царської скарбниці,

А трапив, де задушлива тюрма,

Каміння, мох і виходу нема?

 

Та вже щось інше миготить з екрана

У кольоровій зміні вихровій.

І біля мене любий профіль твій,

Дитино сонця, світла і кохана.

Потисни руку, ближче прихились,

Щоб темні сни ніколи не збулись.

Травень 22, 2016, 20:51
Кількість переглядів - 30
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)