Перерва. І професор-балагур,
до диспуту приплівши каламбур,
потягнеться за іншими із залу.
Дотримуючись церемоніалу,
учасники ідуть на перекур.
Півтемрява чи пак напівпрозор
у коридорі, виокремить око:
затиснувши зубами “Біломор”,
поет стовпіє біля стійки збоку.
Сивесенький, нарозхрист піджачок,
а погляд – ну ніскільки не величний.
Такий собі навиклий селючок
з пом’ятим часом, лагідним обличчям.
Шукає сірники, а все невлад,
і раз, і вдруге по кишенях ляска.
Студент йому “Троянди й виноград” –
під руку прямо: “Підпишіть, будь ласка…”
І він із “Біломором” у зубах
підписує на стійці роздягалки.
За шістдесят йому, старий він – жах!
Двадцятилітньому старого жалко.
Дивується: невже це той поет,
що написав уславлений сонет –
“У теплі дні збирання винограду”?
Одеса. Літо. Університет.
Вохристий корпус. Радісний з фасаду.
06.04.2016
Дані опрацьовуються...