Мов панночка в зеленому береті,
На пагорбі, де сосен колонада,
З перлинами росинок на браслеті,
Вона стоїть — вся зваба, вся принада.
Як розгадати, по якій прикметі,
Що вся вона — отрута, смерть і зрада,
Не має протиядь її заглада,
Півні її не налякають треті…
В сосновім храмі, де висока нава,
Ця висланиця згуби зеленава —
Як жінка, що коли її спіткаєш,
Щось нав’яче, щось інфернально-чорне
Всього тебе прониже і огорне —
І ти вже мрець, а ще цього не знаєш…
23.ХІ.1978