Здесь отдохну — на солнечном пороге
Чужой избушки — и пойду опять
Во мшистом сумраке лесной дороги
Мои грибы и песни собирать…
(Лідія Алексєєва)
…В грибах есть что-то мистическое…
(Лідія Алексєєва в листі до автора)
О гриби в кошику! Ви мені свідчите,
Що не звик логіці я давать відчити,
Що з міським гамором я порвав зносини,
Бо ліси спалені багрецем осени.
Є смутна вдумливість у гаїв лагідних;
Золоте полум’я на кущах ягідних;
На траві росяній миготять жолуді —
Самота благосна в голубім холоді.
Ще лежить паморозь на крутім порубі;
Боровик-велетень у моїм коробі;
Там — сім’я порхавок, там — козар з бабкою;
І ковпак повагом привітавсь шапкою.
Пропурхне вивірка, пробіжать олені,
І хмарки випливуть, як човни смолені.
Тільки зір вигостри, мов кінець істика…
…Лісова лірика і грибна містика…
Прим. Лідія Алексєєва (1909–1989) — рос. поетеса. Дів. прізвище Девель, по чоловікові Іваннікова, нар. на Україні, жила в Югославії, Австрії, США (Нью-Йорк). Епіграф зі зб. «Лесное солнце» (1954). Посм. зб. «Горькое счастье» (Москва, 1997).
Поезія написана шестискладовою стопою з двома наголосами, що стоять на 3-му й 4-му складах.