Марійці

Ніби море — береги підмиті,
Так непам’ять поглина літа.
Але визирне якоїсь миті
Спогадів зернина золота…

 

Чую вітер і чаїні крики,
І пісків сипучих сонний звук.
Мов би щось загублене навіки
Радісно вертається до рук.

 

Рине чорна хвиля океану
На незрушно-сіру хвилю дюн.
А під соснами, куди не гляну,
Маслюків розсипаний табун.

 

Пахне сонцем, глицею, грибами,
І тече живиця здовж кори.
А вони, брунатні, під ногами —
Тільки нагинайся і бери!..

 

Кращого не пригадаю свята,
Ніж, над морем, ці осінні дні…
…Ти мене зустріла наче брата
І була як посестра мені…

 

І я жду на ту щасливу днину,
Коли ліс вдягається в шарлат
І тебе над Ізаром я стріну
Як сестру зустріти має брат!

 

10–12.VІ.1981

 

Прим. Марійка (Марія) Билина належала до молодечого гуртка 1950-х pp. Багато разів виступала з читанням віршів автора. Живе в Буенос-Айресі.

Травень 24, 2016, 10:17
Кількість переглядів - 4
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)