Довго не смів я тебе запросити до вбогої хати.
Думав: жахнеться, втече, потім уже не вернуть.
Але вподобала ти мої стіни, оббиті картоном,
Лямпу на трьох мотузках і нефарбований стіл.
Латану тричі фіранку, що служить мені покривалом,
Купу газет і листів — бібліотеку мою.
…Знову ці «cortes de luz»!
Уві тьмі комарі заспівали.
Ще в мене був і павук, але від старости здох.
Можеш присісти на ліжко, що буде скрипіти єхидно.
А на стілець не сідай, щоб не розсипався він.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
В ритмі грайливих елегій, що нам залишив їх Овідій,
Як у прадавні часи, наша любов протіка.
Прим. Cortes de luz (есп.) — перерви в постачанні електричним струмом робітничих передмість Буенос-Айресу. Трапляються будь-якої години дня і ночі, без попередження. Поезія наближається формою до жанру римської любовної елегії. Кращі зразки цього жанру належать Овідію.