Тут не коса — пила за зброю смерти —
І я вже чую гострий звук пили…
Це їй покірні — велетні лягли,
Це зуб її, що має все пожерти.
Лиши бо, сосно, поривання вперте
До тих джерел, де янголи пили.
Лише трачиння золоті пили
Розсиплеш, умираючи, тепер ти.
І ми удвох царицю лісову
В прощальні замикаємо обійми —
Бож мох подерто, стоптано траву,
І скоро хтось її корону здійме.
Вона пишалась декілька століть —
Останній день сьогодні тут стоїть…
13.ІV.1977