Не наближайся до портрета Пані!
Хіба не бачиш: біля неї кіт —
Лискуча шерсть, мов чорний оксамит,
І очі зеленкаво-полум’яні.
Пекельні очі з відблисками грані,
Невловна швидкість і скрадливий хід,
Щоб межі перекрочити і грані
У засвіти, у нереальний світ…
А за портретом — сходи потаємні
Не тільки у глибини попідземні,
А в давнину, у часу чорний глиб!
Там ополонка до страшного нурту,
Де тіні неприкаяні могли б
Тебе схопити й затягти до гурту…