Як зазимки простелять сутінь сизу,
Розвіє вітер риззя золоте, —
На купах листу і гнилого хмизу
Синявка фіялково зацвіте.
Вже сівером обпалює обличчя,
Прогляне сонце, а тепла не дасть.
Та, як остання радість, між гниличчя
Стоять, такі округлі, всі під масть…
І згадуєш про весну, про діброви,
Де цвіт фіялок — мавкам на вінець.
Тож цей холодний колір фіялковий
Поєднує початок і кінець.
19.ІІІ.1977