Пам’яті Френка Капри
І
Підмінено пілота в літаку…
Вони летять у безвість над Тібетом…
Нема зі світом жодного зв’язку,
Нема кінця засніженим бескетам.
І чи могло в годину злу таку
На думку спасти пасажирам — дé там! —
Що радість уготовано близьку
Їм, виснаженим довгим перелетом;
Що зцілиться красуня від сухот,
Що з афериста вийде Дон Кіхот,
Що розрізнять два брати, Джордж і Роберт,
Прекрасну правду і прекрасну лжу…
Несправного ґвинта останній оберт —
І жах падіння в темряву чужу.
ІІ
Пілот загинув. Заметіль мела
Всю ніч, а вранці між льодовиками
Відкрилась їм казкова панорама —
Долина райська, сповнена тепла.
Їх зустрічають дзвони Шанґрі-Ла,
Широкі сходи і високі брами.
На них чекали… Сам Верховний Лама
По Роберта монаха посила.
— Мій сину, тут, оподаль зла й облуди,
Зібрав я зерна духу звідусюди:
Дива мистецтва й мудрости скарби.
— Я бачу, отче, бачу й розумію:
В цій житниці, що дожида сівби,
Я впізнаю свою таємну мрію.
2003