Загублений обрій

Пам’яті Френка Капри

 

І

 

Підмінено пілота в літаку…

Вони летять у безвість над Тібетом…

Нема зі світом жодного зв’язку,

Нема кінця засніженим бескетам.

 

І чи могло в годину злу таку

На думку спасти пасажирам — дé там! —

Що радість уготовано близьку

Їм, виснаженим довгим перелетом;

 

Що зцілиться красуня від сухот,

Що з афериста вийде Дон Кіхот,

Що розрізнять два брати, Джордж і Роберт,

 

Прекрасну правду і прекрасну лжу…

Несправного ґвинта останній оберт —

І жах падіння в темряву чужу.

 

ІІ

 

Пілот загинув. Заметіль мела

Всю ніч, а вранці між льодовиками

Відкрилась їм казкова панорама —

Долина райська, сповнена тепла.

 

Їх зустрічають дзвони Шанґрі-Ла,

Широкі сходи і високі брами.

На них чекали… Сам Верховний Лама

По Роберта монаха посила.

 

— Мій сину, тут, оподаль зла й облуди,

Зібрав я зерна духу звідусюди:

Дива мистецтва й мудрости скарби.

 

— Я бачу, отче, бачу й розумію:

В цій житниці, що дожида сівби,

Я впізнаю свою таємну мрію.

 

2003

Березень 7, 2017, 15:53
Кількість переглядів - 20
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)