(«Саґа про Гамлета» з кн. ІІІ «Gesta Danorum»)
— Стій-но, принце заморський, спитати дозволь:
Як на честь тобі учту задав мій король,
Ти чому не торкався ні трунків, ні страв,
А в очах твоїх гнів неприкрито палав?
— Слухай, блазню, невже твій король ще не зна,
Що в країні триває запекла війна
І життя віддають оборонці свобод,
Щоб до ніг ворогам не схилився народ?
Що земля ця наситилась трупом ущерть
І голодна блука бойовищами смерть?
Адже з присмаком крови на учті був хліб —
Крови тих, хто на житньому полі загиб!
Трупний сморід веприну добірну просяк —
Вепри звідали падла ворожого смак!
Віддавало залізом питво, бо вода —
З джерела, де іржа його меч роз’їда,
Короля твого, йолопе, предківський меч!
Осоромлено спадок славетних предтеч…
І насамкінець, блазню: не бачиш хіба,
Що в твого повелителя — очі раба?
28–29.ІІ.20
Дані опрацьовуються...