Я рано вирушила в путь…

Я рано вирушила в путь,

туманних сповнена надій.

А роки йдуть, а роки йдуть —

і шлях розвиднюється мій.

 

В путі стрічала багатьох,

одначе декого немов

я знала упродовж епох

і впізнавала знов і знов.

 

В огні повстанському, в диму

Священника впізнала я,

що не шкода було йому

свого святого житія.

 

Він був у найчорніший час

зі мною — з нами усіма,

щоб віри промінь не погас,

щоб світла не здолала тьма.

 

Впізнала й Воїна, який

в запеклих вистояв боях

зі злом — і знову рвався в бій,

забувши, що існує страх.

 

Лицáрське серце мав, хоча

не мав ані лицарських лат,

ані лицарського меча,

лише звичайний автомат.

 

І Барда упізнала я,

без арфи, в скромному вбранні,

судьба вигнанницька чия

в безсмертні втілилась пісні.

 

Він владу визнавав Краси,

її закон, її устав

і чув небесні голоси.

І він також мене впізнав.

 

То хто ж надійде ще здаля?

І що за зустріч припаде?

Бо ще ні в кому і ніде

я не впізнала Короля.

 

Х–11.ХІ.20

Листопад 13, 2020, 18:58
Кількість переглядів - 21
Подобається - 2
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)