Вікно в глухій стіні, виходжу я на схід.
Високе і вузьке, подібне до бійниці,
В позаминулому мене зробили віці,
І озіям новим будинок мій набрид.
Той самий день-у-день я бачу краєвид:
Праворуч — їжиться омела на осиці,
А просто, через двір — з-під даху кам’яниці
Теж вигляда вікно, одвічний мій сусід.
І радість є одна в житті моєму чиста:
Як сонце, сходячи над вулицями міста,
Запалить відблиском божественним мене.
І друга: це коли оте вікно навпроти,
Відбивши з заходу потоки позолоти,
Прощальним променем у відповідь сяйне.
2005
Дані опрацьовуються...