Ти, що все до останку
За японський кинджал віддаси
І відточену танку
Визнаєш еталоном краси, —
Чи не бачиш нічого,
Що питаєш у мене: «Назви,
Від якої вологи
Обважніли твої рукави?»
Не вичитуй із книжки,
Що в період осінніх дощів
І в сановників трішки
Намокали краї рукавів;
Що в рибалок з Осіми,
Поетичного острова, теж
Не бували сухими
Рукави полотняних одеж;
З тебе добрий оратор,
Але тут ні до чого рукав,
Що змочив імператор,
Коли квіти під снігом шукав.
Запитай у поетів:
І в надхненні, з рум’янцем гульвіс,
І в сп’янінні бенкетів
Рукави їх вологі — від сліз.
2000
Люкс, Оленочко! Попри те, що я вважаю слово “танка” невідмінюваним.