Дроздику, дроздику, щó ти говориш,
Для кого фрази виводиш чулі?
Час говорити щонайсуворіш,
В ціль посилати слова, мов кулі.
Хіба не чув ти музику смерти,
Як на Грушевського рвались гранати?
Почав диявол свої концерти.
Дроздику, дроздику, не час співати.
Хіба не чув ти в люті морози
Шум водометів – фонтанів Пекла?
Наскрізь проймало це doloroso,
Що грала банда, з Геєни втéкла.
Вода ж служити злу не бажала –
І барикади звелися з льоду.
Й вогонь – наш спільник: вража навала
Стрíла з палаючих шин загорóду.
Вода служити злу не хотіла –
І не гасила із шин багаття.
І дим густезний, ніби чорнило,
День і ніч бився з вражою раттю.
Дроздику, дроздику, і ти повірив
В мирні протести проти тирана?
Із саморобними до лігва звірів
Щитами рушили люди з Майдану.
Хіба не чув ти, як говорили
Гвинтівки снайперів з беззбройним військом?
Беркут розправив залізні крила
Із двоголовим орлом російським.
Ти чув, як ревно й несамовито
Київ оплакував Небесну Сотню?
Всю Інститутську встелили квіти,
Над містом воїни встали безплотні.
Та ще не втихли плачі й ридання,
Та ще не висохли пекучі сльози,
Як знову сурми заграли бранні,
На наших обріях – нові загрози.
Чи знав Міцкевич, чи відав Зеров,
Що Крим, оспіваний ними в сонетах,
Силою танків і БТР-ів
Нащадки Пушкіна стиснуть в лабетах?
Дроздику, дроздику, й з півночі рине
Орда розбійницька, мразь чужинецька.
Ножами й кулями злоба звірина
Б’є в серце Харкова, в серце Донецька.
Пісні весня́ні та монологи
Сховай у пам’яти найглибших сховах.
Дроздику, дроздику, до перемоги
Забудь про розкіш співів ранкових.
10–17.ІІІ.2014
Дякую, Оленко. В горлі – ком.