Удосвіта, почувши дрозда

Дроздику, дроздику, щó ти говориш,

Для кого фрази виводиш чулі?

Час говорити щонайсуворіш,

В ціль посилати слова, мов кулі.

 

Хіба не чув ти музику смерти,

Як на Грушевського рвались гранати?

Почав диявол свої концерти.

Дроздику, дроздику, не час співати.

 

Хіба не чув ти в люті морози

Шум водометів – фонтанів Пекла?

Наскрізь проймало це doloroso,

Що грала банда, з Геєни втéкла.

 

Вода ж служити злу не бажала –

І барикади звелися з льоду.

Й вогонь – наш спільник: вража навала

Стрíла з палаючих шин загорóду.

 

Вода служити злу не хотіла –

І не гасила із шин багаття.

І дим густезний, ніби чорнило,

День і ніч бився з вражою раттю.

 

Дроздику, дроздику, і ти повірив

В мирні протести проти тирана?

Із саморобними до лігва звірів

Щитами рушили люди з Майдану.

 

Хіба не чув ти, як говорили

Гвинтівки снайперів з беззбройним військом?

Беркут розправив залізні крила

Із двоголовим орлом російським.

 

Ти чув, як ревно й несамовито

Київ оплакував Небесну Сотню?

Всю Інститутську встелили квіти,

Над містом воїни встали безплотні.

 

Та ще не втихли плачі й ридання,

Та ще не висохли пекучі сльози,

Як знову сурми заграли бранні,

На наших обріях – нові загрози.

 

Чи знав Міцкевич, чи відав Зеров,

Що Крим, оспіваний ними в сонетах,

Силою танків і БТР-ів

Нащадки Пушкіна стиснуть в лабетах?

 

Дроздику, дроздику, й з півночі рине

Орда розбійницька, мразь чужинецька.

Ножами й кулями злоба звірина

Б’є в серце Харкова, в серце Донецька.

 

Пісні весня́ні та монологи

Сховай у пам’яти найглибших сховах.

Дроздику, дроздику, до перемоги

Забудь про розкіш співів ранкових.

 

10–17.ІІІ.2014

Грудень 6, 2015, 14:43
Кількість переглядів - 23
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

1 коментар до “Удосвіта, почувши дрозда

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)