Старих тополь краса зів’яло-злотна,
Загуслих смол стікання скам’яніле
Нагадували мумії з-над Нілу,
Сповиті у вісонові полотна.
Вони ще сподіваються: безплотна
Душа колись повернеться у тіло,
І ці тополі мов заціпеніли —
Стоять так нерухомо, так німотно…
Їм сонце підфарбовує щорана
Старечі лиця кольору шафрану,
Щоб розтягнути цю помпезну тризну.
А бальзамічні пахощі поволі
Обволікають висохлі тополі,
Пронизуючи дерево наскрізно.
Х.1996