Сонет зимового сонцестояння

Замість небес – залізний панцер хмар,

Замість землі – залізний панцер криги,

Світ самозречення одяг вериги,

І кожному на серце ліг тягар.

 

Про сонце, про осяяння й не мар:

Лишаються хіба що мудрі книги,

Щоб якось дотягнути до відлиги

І відігнати безуму примар.

 

І впала ніч – найдовша, найтемніша,

І в місто заповзла недобра тиша,

І найясніший з розумів померк.

 

Ще трохи – й вічна ніч усе огорне…

Так хай же розжене чаклунство чорне

Зухвалий, фантастичний феєрверк!

 

23.ХІІ.2007

Грудень 28, 2015, 17:44
Кількість переглядів - 41
Подобається - 2
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)