Замість небес – залізний панцер хмар,
Замість землі – залізний панцер криги,
Світ самозречення одяг вериги,
І кожному на серце ліг тягар.
Про сонце, про осяяння й не мар:
Лишаються хіба що мудрі книги,
Щоб якось дотягнути до відлиги
І відігнати безуму примар.
І впала ніч – найдовша, найтемніша,
І в місто заповзла недобра тиша,
І найясніший з розумів померк.
Ще трохи – й вічна ніч усе огорне…
Так хай же розжене чаклунство чорне
Зухвалий, фантастичний феєрверк!
23.ХІІ.2007
Дані опрацьовуються...