Стою на бальконі, сама, в вишині…
Аннетте фон Дросте-Гюльсгоф
у перекладі Ігоря Качуровського
А головне — це вітер ходовий,
Аби напнув розслаблені вітрила,
Аби під ним аж щогла забриніла,
Аби ожив легкий кораблик мій.
Аби на прові різьблено-стрункій
Наяда стрепенулась білотіла,
Аби й душа моя затріпотіла, —
О вітре животворний, вій же, вій!
Аби затерплі зарипіли снасті
У напівздивуванні-напівщасті,
Не то вві сні, не то вже наяву,
І хвиля вмила палубу солона, —
Й за мрією услід я відпливу,
На борт зіпершись власного балкона.
8.V.20