IMG_3747

Шевченківські дні в українському війську: березневий рейд «Арт-десанту»

– Шановні пасажири, наш «Арт-десант», вас вітають авіалінії 24-ї механізованої бригади імені Данила Галицького! …Прошу триматися, зараз будуть повітряні ями! …Летимо на висоті 15 тисяч метрів. На жаль, гарячі напої і алкоголь не роздаємо.

 

Так привітав нас, артистів, прес-офіцер легендарної Залізної бригади Володимир Фітьо на борту броньованого МАЗу – машини розвідки, яка везла нас «дорогою життя» (фактично – по бездоріжжю) від крайнього 29-го блокпосту до села Кримське на Луганщині – найближчої до лінії розмежування точки нашого маршруту. За 800 м – сепари…

 

3_Арт-десант у броньованому МАЗі

 

Арт-десантники їдуть до Кримського

 

Авжеж, без гумору на війні – ніяк. Точнісінько за Ремарком: «Ми жартуємо не тому, що нам властиве почуття гумору, ні, ми намагаємося не втрачати почуття гумору, тому що без нього ми пропадемо» («На Західному фронті без змін»). Влучний дотеп, душевна пісня, щирі вірші… Усе, що допомагає людині лишатися людиною, плекати в душі, усупереч смертоносній, руйнівній суті війни, парості доброти, культури, творчости, – цінується на фронті неосяжно високо, а чим вищий моральний дух армії – тим ближча перемога. Тому «Арт-десант» під художнім командуванням театрального режисера Сергія Архипчука, заслуженого діяча мистецтв України, й під опікою координатора проекту Олега Білика – колись бійця батальйону «Карпатська Січ», тепер волонтера та громадського активіста – і вирушив з Києва у чергову небезпечну подорож на Схід. Склад артистів – змінний, а цього разу, оскільки незадовго перед планованою годиною від’їзду вийшов з ладу один з двох арт-десантівських мікроавтобусів, чисельність групи в останній момент скоротилась удвічі. Рішення «їхати – не їхати» кожен ухвалював на власний страх і ризик: комусь поломка буса здалася поганим знаком, хтось згадав свій поганий сон, хтось хвилювався через дітей, які благали лишитися вдома, – але зрештою семеро хоробрих подолало забобони та тривоги і команда згуртувалася. Це співачка і композиторка Леся Горова, яка дала за два роки війни близько 300 концертів для наших бійців, співак і гітарист з Рівного Леонід Репета (обоє – заслужені артисти України), лідер гурту «Рутенія» Анатолій Сухий, майстриня художнього читання з Конотопа Ольга Банитюк. Безмежно вдячна панові режисерові, що запросив до гурту і мене – як авторку «Волонтерських присвят»!

 

За чотири дні (6–9 березня) «Арт-десант» дав дев’ять концертів: на Донеччині – в терміналі Краматорського аеродрому, на Луганщині – у місці розташування 24-ї окремої механізованої бригади під Сєверодонецьком, у Кримському і Новотошківському, у Трьохізбенці й Побєді (а дорогою – ще й імпровізований концерт на блокпосту біля села Райгородка), у Денежниковому і Новоайдарі.

 

Леся Горова запалювала серця своїми патріотичними піснями («Нашим військовим», «Солдатику мій», «Не бійся»), а коли співала пісню «Танок» – хай який би хмарний був день – обов’язково вигодинювалося! Леонід Репета, єдиний син якого пішов до війська добровольцем, підносив бойовий дух «Піснею українських кіборгів», «заводив» драйвовим рок-н-ролом і наснажував своїм життєствердним «Віра, надія, любов…». А Анатолій Сухий надихав повстанською романтикою («Я – Крук, чорний сотник УПА…», «На покинутих згарищах…», «Буде нам з тобою що згадати…»).

 

Наша концертна програма була приурочена до шевченківських днів – і Шевченкове слово у мистецькому виконанні Ольги Банитюк звучало разюче по-сучасному:

 

Боже мій з тобою!

Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказать

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна. А Данта старого

Полупанком нашим можна здивувать.

 

(«Іржавець»)

 

Хіба це не про наших нинішніх олігархів? Успадкована від Тараса Григоровича викривальна поетична енергетика звучала й у віршах іншого Шевченка, нашого сучасника – Михайла (цикл «Перед горою Чернечою», присвячений Кобзареві). Але на цьому шевченківські паралелі в нашій мандрівці не закінчились. Дорогою до Кримського прес-офіцер Фітьо розповів нам, що зараз на цій ділянці спокійно, бо два командири – наш і сепарський – уклали перемир’я. І прізвище в обох те саме – Шевченко!! Але того ж дня ми довідалися, що другий Шевченко – анти-Шевченко – зрадив не лише Україну, але й своє слово, бо 29-й блокпост було обстріляно сепарами – невдовзі після того, як ми від’їхали від нього, повертаючись із Кримського. І після нашого наступного концерту – в Новотошківському – неподалік прогримів потужний залп. Пекельний акорд війни у відповідь на наші пісні й вірші…

 

Проте це не зруйнувало наших планів – попереду було ще кілька концертів. Для мене це перша така поїздка – і внутрішнє налаштування було таке ж саме, як і під час Майдану: страшно читати, дивитися і слухати новини, але в епіцентрі подій страх зникає, бо знаєш – ти серед своїх, у своїй українській родині! І якщо спробувати одним словом окреслити наш психологічний стан упродовж цих чотирьох днів – годі знайти точнішого слова, ніж радість. Радість нас просто переповнювала! І радість була взаємна: вояки сприймали наші виступи дуже емоційно, дякували, казали, що півторагодинний концерт знімає напругу декількох місяців важкої служби, а ми раділи, що бачимо їх, найголовніших людей, від яких сьогодні залежить безпека і саме існування України, можемо їх обійняти, поговорити з ними, поспівати разом, потанцювати…

 

Глядачами наших концертів були не лише військові, а й цивільні – у сільських школах і будинках культури, часом на відкритому повітрі. «Тут нас чекають, тут нас сподіваються, тут ми потрібні, – так само, як і тверда державницька рука і твердий військовий щит», – наголосив наш режисер в інтерв’ю журналістці «Еспресо TV» у Новотошківському. Та й усі ми відчули, як зголодніли тутешні люди за святом, за музикою, за піснею, за концертним інтерактивом!

 

У Кримському, наприклад, масових культурних заходів не було протягом усіх двох років війни. Молода жінка Юля, яка приготувала для нас чудовий обід (попри те, що продукти підвозяться до села раз на тиждень – тією ж таки «дорогою життя» – допомагає армія і МНС), розповіла нам про методи психологічного тиску, що їх застосовують сепари: це і гучна трансляція пісні «Вставай, Донбасс!» та радіостанції «Казач’є радіо» з розповідями про «звєрства бандєравцев», і безкінечні есемески мешканцям села з текстами на кшталт: «Ви вінавати в смєрті сємілєтнєй Крістіни із Данєцка. Нєт вам пращенія!» тощо. За день могло прийти сто таких повідомлень…

 

Ніде правди діти: часом ми бачили в залі відчужені, недобрі очі. Майор, який супроводив нас у селі Побєда і запросив на вечерю до солдатської їдальні, розповів, що місцеві охоче приходять до них за безкоштовним хлібом і булочками (щопонеділка і щочетверга), але позаочі говорять різне… Проте позитивних вражень від спілкування з мешканцями сіл і містечок Луганщини було незрівнянно більше.

 

Загалом ми пересвідчилися, що Схід має велику силу опору наслідкам багатолітньої русифікації. Донеччина зустріла нас височезними опорами лінії високовольтних передач, пофарбованими знизу до половини в жовте, згори – у блакитне. Таке саме патріотичне забарвлення мають і колони Будинку культури в Новотошківському. А в розкладі занять тутешньої школи (яка постраждала від бомбардувань, як і в Трьохізбенці) щодня о 8.20, перед першим уроком зазначено виконання гімну України. Подекуди по селах на подвір’ях піднято жовто-блакитні прапори, а біля одного будинку майоріли поруч жовто-блакитний і червоно-чорний, а ворота прикрашав напис великими білими літерами: «Донбас це Україна! Геть радянську гидоту!». Вселяє оптимізм і той факт, що в Побєді місцеві дівчата – російськомовні – замовили «на біс» «Червону руту» у виконанні Лесі Горової.

IMG_3747

 

«Арт-десант» у селі Побєда Новоайдарівського району на Луганщині

 

Під час нашої поїздки ми зробили також деякі інші важливі волонтерські справи: подарували нашу фірмову арт-десантівську синьо-жовту гітару (дизайн Віктора Павліка, виготовлено коштом Катерини Бужинської), баян і губну гармошку воякам 101-ї бригади в Краматорську, ще одну гітару і ще один баян – сільському Будинку культури в Денежниковому, аби відродився місцевий хор «Акація» (а завклубом Віра Руденко обдарувала жіночу частину нашої команди своїми мистецькими квітковими композиціями з бісеру), а також передали велику коробку корисних і смачних речей від Софії Майданської бійцям у Кримському.

 

Притягальна сила Сходу подіяла на нас невідпорно. Сюди, на передовий рубіж нашої оборони, хочеться повертатися знову і знову – як хотілось повертатися на Майдан. З нами майданівське гасло: «Разом – до перемоги!»

 

Artemivsk

 

Квітень 2, 2016, 15:01
Кількість переглядів - 106
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук