«Причарувала ти мого коня…» (романс)

Причарувала ти мого коня…

Лишився він один мені за друга…

Стискала серце несказанна туга,

На схилі дня я їхав навмання.

 

Вже відгули походи і бої,

Лише боліли ще недавні шрами…

Чи білий птах майнув під яворами,

Чи рукави мережані твої?

 

В задумі я послабив поводи́,

І кінь пішов повільно за тобою.

Цеберку повну ти несла з водою,

І він припав губами до води.

 

Чи він від спраги очманів немов,

Чи то дання було в твоїй цеберці?

Занило солодко мені у серці…

Ти озирнулась, я з коня зійшов.

 

Моя голубко, не було ні дня,

Щоб я не дякував за тебе Богу,

За те, що вечора того п’янкого

Причарувала ти мого коня!

 

18–19.VI.22

———————————————

Прим. При вокальному виконанні повторюються 3–4 рядки кожного куплету, крім останнього, який повторюється весь. Також у третьому куплеті при повторі дещо змінюється текст:

 

Цеберку повну ти несла з водою,

І кінь припав губами до води.

Липень 16, 2022, 16:57
Кількість переглядів - 18
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)