Простим-проста моя душа…

Простим-проста моя душа,

І хлібом сита я сухим.

Нікуди час не поспіша

В долині, де стоїть мій дім.

 

А кажуть — десь у серці гір,

Куди стежки лиш мудрий зна,

Стоїть стобрамний монастир,

Де є реліквія одна.

 

«Це келих», — чутку хтось приніс,

А хтось: «Не супереч,

Це камінь». Третій каже — спис,

Четвертий каже — меч.

 

І часто бачу я прочан,

Що, поодинці чи в гурті,

Ідуть повз мій маленький лан

Місця відвідати святі.

 

І часом з-під лихих лахміть

Лицарський панцер визира…

Корона золота блищить

У згортках каптура…

 

І все, що знаю я про гріх,

Жар покаянних молитов, —

В очах я прочитала в тих,

Хто до воріт святині йшов.

 

І хоч я не була в раю,

Не бачила його принад, —

Я рай в очах упізнаю

Тих, хто вертається назад.

 

ХІ.2005

Березень 7, 2017, 16:26
Кількість переглядів - 59
Подобається - 4
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)