Простим-проста моя душа,
І хлібом сита я сухим.
Нікуди час не поспіша
В долині, де стоїть мій дім.
А кажуть — десь у серці гір,
Куди стежки лиш мудрий зна,
Стоїть стобрамний монастир,
Де є реліквія одна.
«Це келих», — чутку хтось приніс,
А хтось: «Не супереч,
Це камінь». Третій каже — спис,
Четвертий каже — меч.
І часто бачу я прочан,
Що, поодинці чи в гурті,
Ідуть повз мій маленький лан
Місця відвідати святі.
І часом з-під лихих лахміть
Лицарський панцер визира…
Корона золота блищить
У згортках каптура…
І все, що знаю я про гріх,
Жар покаянних молитов, —
В очах я прочитала в тих,
Хто до воріт святині йшов.
І хоч я не була в раю,
Не бачила його принад, —
Я рай в очах упізнаю
Тих, хто вертається назад.
ХІ.2005