Як Лазар під дверми багатія,
В подерту загортаючись верету,
Випрохував крихот під час бенкету,
Й душа не зглянулася нічия, —
Так я, зробивши флейту з очерету,
Благаю Музу-зрадницю: в ім’я
Самого милосердя — хай сприя
У мить нестями творчої поету.
Але як Лазар зрештою спізнав
Смак незрівнянних із земними страв,
На Авраамовім спочивши лоні, —
Так — вірю — я, ступивши за межу,
Собі небесну флейту заслужу
І буду посланцем при Аполлоні.
7.ІІ.2002