Ні гордих портиків, ні строгих колонад, —
На старосвітський штиб мурований фасад,
Родини славної непоказний маєток,
Що стане Меккою поетів і поеток…
Тут мешканці нові, в них інші імена,
Над призьбою — нова і кладка цегляна,
І шиферовий дах, і ґанки на два боки —
Там, де в часи старі робили перші кроки
Поети обрані і люблячі брати,
Що, кару за талант примушені нести,
Відтак полинули, нових співців кумири,
На їм призначену зорю в сузір’ї Ліри.
2014–14.05.2021
——————————————————
Як відомо, з сімох дітей, які зростали у щедро обдарованій талантами родині Зерових, двоє, Микола і Михайло, стали поетами і перекладачами (Микола — також літературознавцем), Дмитро присвятився ботаніці, Кость — гідробіології, Георгій став інженером, їхня сестра Олена — лікаркою-стоматологом, а Валерія — провізором.
Зіньківський будинок Зерових я відвідала разом з батьками сім років тому, — тоді вулиця, на якому він стоїть, носила — о страшний глум! — ім’я Дзержинського, винахідника тієї пекельної машини смерти, що знищила Миколу, лідера опального угруповання київських неокласиків, і лише чудом випустила зі своїх пазурів Михайла (який продовжив на еміґрації справу свого старшого брата, творячи під псевдонімом «Михайло Орест»). На щастя, згодом вулиці повернули історичну назву — Дроздовська.
До речі, нині в Зінькові є і парк ім. Дмитра Зерова, і вулиця Братів Зерових. Тоді, 2014-го, нам її показав, а також провів прецікаву екскурсію Зіньківським народним історичним музеєм його директор Віктор Литус.