Пам’яті Ігоря Качуровського (1)

Ясний світильник на землі погас,

І тьма згустилася в той самий час,

І грізно, тріумфуючи, клекоче.

О ноче!

Став голос вітром, бронзою – слова,

І мова вже ні мертва ні жива,

Й ніхто цієї книги не допише.

О тишо!

Упала в прах прочанська опанча.

Замкнулись двері, і нема ключа.

Твоє крило над світом розпростерте,

О смерте!

*

Світильник згас – і загорівся знов.

І голос німоту переборов.

І янголи вітають пілігрима

Там, за дверима.

5–6.VІІІ.2013