Ясний світильник на землі погас,
І тьма згустилася в той самий час,
І грізно, тріумфуючи, клекоче.
О ноче!
Став голос вітром, бронзою – слова,
І мова вже ні мертва ні жива,
Й ніхто цієї книги не допише.
О тишо!
Упала в прах прочанська опанча.
Замкнулись двері, і нема ключа.
Твоє крило над світом розпростерте,
О смерте!
*
Світильник згас – і загорівся знов.
І голос німоту переборов.
І янголи вітають пілігрима
Там, за дверима.
5–6.VІІІ.2013
Люблю цей вірш.
Я також.