Там, на клятому броді, на броді Судьби
Через кляту Брунатну ріку
Незворотного кроку зажди, не роби
І лихому не вір язику.
Хай клене м’якосердя й вагання твоє
Той глашатай задавнених чвар —
Таж кохану твою, а не ворога, вб’є
Розрахований хибно удар.
А вона ж не злякалась ніякого зла,
Горячи у святому вогні,
Коли чашу заручну до тебе пила
Проти волі своєї рідні.
Хоч до неба ти вежі гордині зведи
І хоч як правоту свою ствердь,
Та любов і зневажена — права завжди́,
Решту знищить до каменя смерть.
Але поки не пізно, на броді Судьби
Через кляту Брунатну ріку
Незворотного кроку зажди, не роби
І лихому не вір язику.
7.VI.20