Жила собі родиночка,
Родиночка-картиночка,
В гарненькому будиночку
На вулиці Франка.
Дорослий склад увесь її —
Співак із поетесою
(Такі у них професії,
Професії, професії,
Такі у них професії,
Робота в них така!).
Співак співав ув Опері
І вуса мав як штопори,
Та ще й у русі Опору
Посильну участь брав.
А поетеса-ліричка —
Та видавала збірочки,
Ще й мала з того виручку
(Ну, виручку — не виручку…),
Якусь та мала виручку
І не ловила ґав.
І був синок у парочки,
Якого звали Марочко, —
Маленький хлопчик Марочко,
Дитина золота.
Й довершував ідилію
Їх чорний кіт Базиліо
(Не Васька, а Базиліо,
Базиліо, Базиліо!)
Із плямочкою білою
На кінчику хвоста.
І якось той Базиліо
(Ніхто його не силує!),
І якось той Базиліо
Дискантом каже: «Няв!»
А золота дитиночка —
Мерщій до піаніночка:
Став Марочко навшпинячки,
Навшпинячки, навшпинячки
І, стоячи навшпинячки,
Ту саму ноту взяв!
Що з татком і матусею?
Розповісти боюся я!
В них запальна дискусія, —
До ночі ґвалт не вщух:
— Каррераси-карузики!
Я знав, що в карапузика
Великий хист до музики,
До музики, до музики,
Великий хист до музики
І абсолютний слух!
Це татова опінія,
А мама над єдиною
Схилилася дитиною
І правила своє:
— Аби ж він склав усе-таки
Хоч одного куплетика!
А потяг до естетики,
Естетики, естетики,
А потяг до естетики,
Звичайно, в нього є!
Й дитину п’ятирічною
До школи до музичної
Записано столичної,
І зранку почалось:
— Ану вдягай рейтузики!
Та не забудь картузика!
Ану бігом на музику,
На музику, на музику,
Ану бігом на музику, —
Ми спізнимось ось-ось!
Так Марко стрівся з нотками,
І довгими, й короткими,
З маленькими істотками,
Що в клавішах живуть.
Та з татом він і мамою
Все над тією самою
І вдома бився гамою,
Над гамою, над гамою,
Щовечора — над гамою,
А в мізках — каламуть!
Дитина стала кволою
І вибилася з колії…
Біда з тією школою,
І з хлопчиком біда!
А десь велосипед же є!
А вчитель: «Попереджую:
Не вивчив він сольфеджіо,
Сольфеджіо, сольфеджіо,
Не вивчив він сольфеджіо
І ноти розкида!»
Та раз після заняттячка
Чекав Маркусь на таточка
Й до класної кімнаточки
Зайшов один юнак.
Прибрав з рояля зошити.
— Даруй! — Не перепрошуйте!
— Моє ж хлоп’я хороше ти,
Хороше ти, хороше ти,
Моє ж хлоп’я хороше ти,
Пограємо усмак?
От я, наприклад, мишею
Хай буду найпрудкішою
(Так я собі вирішую),
Що шарудить між книг. —
Аж язичка він вистромив
І пальчиками бистрими
Найвищими реґістрами,
Реґістрами, реґістрами,
Найвищими реґістрами
Тихесенько пробіг.
— Ти ж будь ледачим котиком
З натоптаним животиком. —
І Марко млявим дотиком
До нижчих сповз октав
І пару клавіш з силою
Ударив — чорну з білою,
Згадавши, як Базиліо,
Базиліо, Базиліо,
Їх чорний кіт Базиліо
Надривно каже «няв»!
А миша ходить цяцею…
А кіт зубами клацає…
— Це що? — Імпровізація!
— Імпро… — Ім-про-ві-за-ція!
— А Ви, пробачте, хто?
— Студент консерваторії.
— Консерва… хто? — Повторюю:
Сту-дент кон-се-рва-то-рії.
— …рваторії? — …рваторії!
Студент консерваторії.
— Консервато…? — …рвато…!
Студент назвавсь Володею,
І Марко з насолодою
З ним підбирав мелодії
І вчився між забав.
І з усією вдачею
Завзятою хлоп’ячою
До музики гарячою,
Гарячою-гарячою,
До музики гарячою
Любов’ю запалав!
30.VІІ–2.VІІІ.12
Оленко, ти мене іноді вражаєш: так легко й невимушено розповісти цю історію-баєчку!
Ларисо, музична школа — частина мого життєвого досвіду