Король-мисливець

Вдосвіта він вирушає на довгу ловитву,
Сивий і кволий, самотньо полює на лева,
Щоб відродити в собі короля і людину.
Ворог-бо злий сплюндрував цю багату країну,
Вирізав челядь у замку й сім’ю владареву,
Старцю лишивши життя і незмінну молитву:

 

«М’язи мої ще не втратили силу і пружність,
Віра моя непохитна і воля сталева,
Боже, ти знаєш, як помста палає у серці!
Ворога я покараю в смертельному герці,
Тільки б убити цього велемудрого лева…
О поверни, поверни мені втрачену мужність!»

 

Часом він думає, ніби вже вистежив лева,
І нахиляється до заіржавілих піхов,
Та з-за кущів вилітають налякані сарни…
(«Щастя мисливське моє, о невже ти примарне!»)
Круки його переслідують, де б він не їхав,
І заступають коневі дорогу дерева.

 

Бачить він сотні сліпучих танцюючих плямок —
Ельфи злетілися в рій перлямутровокрилий,
Ось комариним дзижчанням озвалися феї:
«Добрий королю, віддай нам мисливські трофеї!»
Так цілий день дошкуляють старому; безсилий,
Тільки надвечір король повертається в замок.

 

Там, на валу, дожидає його королева
В шатах важких оксамитових, змитих дощами
(«Як же змарніла вона за ці дні, бідолашна!»),
Доньки схилили голівки в віконце піддашне
(«Милі мої вишивальниці, лишенько з вами!
Батько-бо знов повернувся додому без лева…»).

 

«Гей, на валу! Мої м’язи не втратили пружність,
Віра моя непохитна і воля сталева,
Ворога я покараю в смертельному герці!
Боже, ти знаєш, як помста палає у серці, —
Завтра на ловах я вб’ю цього клятого лева
І поверну, поверну собі втрачену мужність!»

 

27–30.ІІІ.1997

Квітень 2, 2016, 12:06
Кількість переглядів - 46
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)