Художник зрозумів твою красу так тонко,
У дев’ять кімоно закутана японко:
Сидиш, мов лялечка, в шовках, а навкруги
Недбалим віялом — розшиті береги;
Щілинки оченят спокійні і бездумні,
А по плечах течуть волосся чорні струмні.
На столику низькім — приладдя для письма.
Сьогодні цілий день ти проведеш сама.
Без руху ти могла б годинами сидіти,
Щоб не змішалися метелики і квіти,
Шовками й золотом гаптовані світи
(В них — все, що думаєш, що відчуваєш ти),
І ворухнутися уперше наостанку
Лише для того, щоб занотувати танку.
Довершено! Але тут є один секрет:
Якщо поглянути пильніше на портрет,
То відкриваються таємні, вищі змісти:
Здається, що твоє обличчя променисте,
Повите в темінь кіс і золоте шитво, —
Це повний місяць… ні! — Верховне Божество,
Що різнобарвних шат продумане безладдя –
Земля, де вишите усе творіння гладдю,
А гієрогліфи, що начертала ти, —
Це все, що перейшло і має перейти…
4.І.2000