«Політичний» сон

Учора мені наснився сон. «Політичний». Ніби відбувається якесь офіційне зібрання, у залі — повно глядачів (серед них і ми з мамою), на сцені — Порошенко. Він... клепає шаблю, багато оздоблену козацьку шаблю, клепає молотком, теж ювелірної роботи. Я кажу мамі: «Як гарно!» І тут — як це часто буває уві сні, коли миттєво наближаються предмети, котрі викликають цікавість, — я бачу цю шаблю вже зблизька, бачу, що все лезо вкрите вм'ятинами від Порошенкових ударів. Розумію: щось не те. І в якийсь момент він розбиває шаблю на дві частини: в його руках лишається саме руків'я з окоренком. Тоді він бере щит — теж багато оздоблений, карбований, — високо підіймає його і виголошує якусь урочисто-патосну промову...
Травень 24, 2016, 8:55

19.II.2016

Настали другі болючі роковини. Майдан той самий — і не той. На чистих, заметених довколишніх вулицях ввижаються привиди колишніх барикад. На ліхтарних стовпах уздовж Алеї Небесної Сотні (колись — Інститутської) — сліди куль. Метал і каміння вистояли, а люди пішли назавжди. Звідусіль дивляться їхні очі — зі щитів біля Стели, на яких розміщено їхні побільшені світлини, з маленьких саморобних уквітчаних вівтарів, встановлених на місцях їх загибелі. Як витримати ці погляди? Чому я зробила так мало, щоб наблизити час піднесення тієї ідеальної України, за яку вони загинули?
Лютий 19, 2016, 18:35