Простим-проста моя душа...

Простим-проста моя душа,
І хлібом сита я сухим.
Нікуди час не поспіша
В долині, де стоїть мій дім.

А кажуть — десь у серці гір,
Куди стежки лиш мудрий зна,
Стоїть стобрамний монастир,
Де є реліквія одна.

«Це келих», — чутку хтось приніс,
А хтось: «Не супереч,
Це камінь». Третій каже — спис,
Четвертий каже — меч.

І часто бачу я прочан,
Що, поодинці чи в гурті,
Ідуть повз мій маленький лан
Місця відвідати святі.
Березень 7, 2017, 16:26

На прощу до своїх святинь...

На прощу до своїх святинь
Ви йшли смиренно рік за роком, —
Кудись у синю далечінь,
Услід заобрійним пророкам.

Але що далі в синь святу
Тоді заглиблювався кожний,
То далі бачив він мету
І жах поймав його побожний.

А завтра, може, кине хтось
Свою вітчизну найдорожчу,
Щоб вирушити в путь — на прощу,
Що вам скінчити не вдалось.

19.VІІ.2001, Мюнхен
Березень 7, 2017, 16:25

Сонет («Туди, де тінь дає камінна арка...»)

Туди, де тінь дає камінна арка
І де в камінній чаші б’є фонтан,
Щодня приходить молода квіткарка,
Минаючи розпечений майдан.

У неї в кошику — волога хмарка
Фіялок для розваги городян,
Її лице рум’яне без рум’ян,
Вона й в одежі злиднів — володарка.

О перехожий! декілька монет —
Це не ціна скарбам, що ти минаєш:
Мить — і ці квіти сонце спопелить,

Мить — і рука, що простяга букет,
На попіл перетвориться, ще мить —
І спопелієш сам — хіба не знаєш?
Березень 7, 2017, 16:24

Новаліс передрікає свою долю

Ні мудрости печать, ні довголіття
Мого не прикрашатиме чола;
Ще не відквітле юности суцвіття
Поглине темна, непроникна мла.

І, може, це мені, що тільки атом,
Не вирок долі, а безцінний дар:
Не відчувати овочів тягар,
А бути незникомим ароматом.

25.ІІ.2000





Березень 7, 2017, 16:23

Неокласикові

Зробити вірш Душі Світів співзвучним
І разом з тим лишатись вічним учнем, —
Хіба на те, щоб, як Ередія,
Тебе колись назвали «форми мучнем»?

10.V.1998









Березень 7, 2017, 16:22

Захист

«Український неокласицизм —
це фантом, це ілюзія...»
                      
                        Проф. Ю. Ковалів

Розсівся титулований синкліт:
Сивоголові метри і метреси,
Наслідувачі Перетца й Колесси,
Що досить і без мене в них клопіт.

А я — не про Шевченків «Заповіт»,
А я — не про модерні літпроцеси!
Вже зачитали відгук із Одеси,
Вже й опонентів вислухали звіт...

І раптом хтось із блискавкою й громом
Оголосив мій ідеал фантомом, —
І хмарою всю залю затягло.
Березень 7, 2017, 16:21

Де в давній злагоді ростуть...

Проф. В. В. Яременкові,
пригадавши його ідею щодо об’єднання
філфаку КНУ ім. Т. Г. Шевченка
з Інститутом літератури,
який носить те саме ім’я

Де в давній злагоді ростуть
Тополя і каштан,
Чернеча братія живе
В монастирі Сен-Жан.

А через вулицю, в тіні
Каштанів і тополь,
Живуть громадою ченці
В обителі Сен-Поль.

Ті самі орден і статут,
Обітниця і сан
В отців обителі Сен-Поль
Й монастиря Сен-Жан.
Березень 7, 2017, 16:19

Будинок з левом

Попідвіконню — ліплення химерне,
І грізний лев — над брамою воріт.
Хтось називав цей сірий моноліт
«Перлина українського модерну»!

Та блиску вже ніщо їй не поверне,
Над нею прокотились хвилі літ,
І в лева, вирізьбленого майстерно,
Замість хвоста стирчить залізний дріт.

Де ж китиця, колись густа і пишна?
Тепер усім робитиметься смішно
При погляді на жалюгідний хвіст.

А голова, по-давньому велична,
Нагадуватиме: мистецтво вічне,
Хоч би й доводив інше песиміст.
Березень 7, 2017, 16:16

Вікно

Вікно в глухій стіні, виходжу я на схід.
Високе і вузьке, подібне до бійниці,
В позаминулому мене зробили віці,
І озіям новим будинок мій набрид.

Той самий день-у-день я бачу краєвид:
Праворуч — їжиться омела на осиці,
А просто, через двір — з-під даху кам’яниці
Теж вигляда вікно, одвічний мій сусід.

І радість є одна в житті моєму чиста:
Як сонце, сходячи над вулицями міста,
Запалить відблиском божественним мене.

І друга: це коли оте вікно навпроти,
Відбивши з заходу потоки позолоти,
Прощальним променем у відповідь сяйне.
Березень 7, 2017, 16:16

До малюнка з антології японських танок «Сто поезій ста поетів»

Художник зрозумів твою красу так тонко,
У дев’ять кімоно закутана японко:
Сидиш, мов лялечка, в шовках, а навкруги
Недбалим віялом — розшиті береги;
Щілинки оченят спокійні і бездумні,
А по плечах течуть волосся чорні струмні.
На столику низькім — приладдя для письма.
Сьогодні цілий день ти проведеш сама.

Без руху ти могла б годинами сидіти,
Щоб не змішалися метелики і квіти,
Шовками й золотом гаптовані світи
(В них — все, що думаєш, що відчуваєш ти),
І ворухнутися уперше наостанку
Лише для того, щоб занотувати танку.

Довершено! Але тут є один секрет:
Якщо поглянути пильніше на портрет,
То відкриваються таємні, вищі змісти:
Здається, що твоє обличчя променисте,
Повите в темінь кіс і золоте шитво, —
Це повний місяць... ні! — Верховне Божество,
Що різнобарвних шат продумане безладдя –
Земля, де вишите усе творіння гладдю,
А гієрогліфи, що начертала ти, —
Це все, що перейшло і має перейти...
Березень 7, 2017, 16:15


Сторінка 1 з 3 1 2 3 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)