Лис

          …і Ренар із густих виринає заростів…
 
          («Сер Ґавейн і Зелений Лицар», бл. 1400, за перекладом Дж. Р. Р. Толкіна)
 
          Ользі Демиденко
 
Могутній замок на горі,
А під горою — вільний ліс.
Жив лорд у замку, а в норі
Поміж дерев чаївся лис.
 
І лорд у хащі раз у раз
Із псами й ловчими рушав,
І лиса на його наказ
Цькували ці майстри облав.
 
Та лису ліс — найкращий друг,
І майстром хитрощів був лис,
І лорда, псів його та слуг
Він раз у раз водив за ніс.
 
Лорд зійде зрештою з коня
І лиса власноруч доб’є.
Та підростає лисеня,
Що зна походження своє…
 
Не бачити кінця війни,
Бо й лорди далі рід ведуть,
І хутром лисячим вони
Свою оздоблюють могуть.
 
І купу складено балад
Про ловів лисячих красу,
І мадригалів довгий ряд
І лорду, й ловчому, і псу.
 
Та найпрекрасніші пісні
Чув тільки волелюбний ліс:
Про предків подвиги гучні
Непереможний дзявкав лис.
 
16.ІХ.20
Вересень 16, 2020, 18:09

Світлина Дж. Р. Р. Толкіна


Професор з люлькою. Сірник
Черкнув — аж відступили тіні —
І згас відразу, та навік
Лишився вогник на світлині.
 
І пильний погляд не погас,
Що в спалаху побачив наче
Народження племен і рас,
І мрію втілену хлоп’ячу,
 
І чари, і благі діла,
І мудрости таємні руни,
І нищівну поразку зла
Від рук улюбленців фортуни...
 
О, скільки в світі темноти!
Яке нутро її несите!
Та світло тільки засвіти —
І вже його не погасити.
 
15–16.VIII.20
Серпень 15, 2020, 16:47

Сонет («У небі не бувати двом сонцям...»)

У небі не бувати двом сонцям, —
Лише одне панує над землею
І владою впивається своєю
Над всім живим і над самим життям.
 
І сліпить очі нам, своїм жерцям,
І пломеніє жаром емпірею…
Хіба ж поділить з іншою зорею
Це божество ревниве власний храм?
 
Одначе в небі нашої любови
Два сонця світять, ще й цілодобово,
І кожне з другим рівність визнає.
 
І, хоч їх віддаль розділяє поки —
Чи то земні, чи то космічні роки, —
Любов сильніша, Сонечко моє!
 
12.VII.20
Липень 15, 2020, 7:15

Навіяне оповіданням Вільяма Батлера Єйтса «Про Костелло Гордого, Уну, доньку Дермотта, і лихий язик»

Там, на клятому броді, на броді Судьби

Через кляту Брунатну ріку

Незворотного кроку зажди, не роби

І лихому не вір язику.

 

Хай клене м’якосердя й вагання твоє

Той глашатай задавнених чвар —

Таж кохану твою, а не ворога, вб’є

Розрахований хибно удар.

 

А вона ж не злякалась ніякого зла,

Горячи у святому вогні,

Коли чашу заручну до тебе пила

Проти волі своєї рідні.

 

Хоч до неба ти вежі гордині зведи

І хоч як правоту свою ствердь,

Та любов і зневажена — права завжди́,

Решту знищить до каменя смерть.

 

Але поки не пізно, на броді Судьби

Через кляту Брунатну ріку

Незворотного кроку зажди, не роби

І лихому не вір язику.

 

7.VI.20

Червень 13, 2020, 9:18

Тріолет

У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
Вже скоро стане зовсім чорно
У хмарах, де палало горно.
Хто ж теплий присок дня розгорне
І персня відшука на дні?
У хмарах, де палало горно, —
Лише жарини розсипні.
 
11.VI.20
Червень 12, 2020, 7:05

Пам'яті 27-го

Було їх вчора 27,
А нині — 26.
І коли я що-небудь їм,
Вже 26 їх їсть.
 
А 27-й, що вкушав
Лиш мудрости бальзам,
Хоробрих смертю нині пав,
Наклав своїм життям.
 
Не став тікати укінці,
Ховатись під язик…
І кат із кліщами в руці
На смерть його прирік.
 
Оплакати його загин
Судилося мені,
Адже я не така, як він,
Незламна у борні.
 
Лишилось пам’ять берегти
Про блиск його чеснот.
Його бракує гостроти…
Осиротів мій рот…
 
Та кат із кліщами за гріх
Скарав його, мовляв,
Бо, наймудріший із усіх,
Він забагато знав.
 
Тим паче вартий він хвали!
Й замрієшся, бува,
Про той прекрасний час, коли
Було їх 32.
 
27.V.20
Травень 27, 2020, 9:00

Сонет («А головне — це вітер ходовий...»)

Стою на бальконі, сама, в вишині…
 
Аннетте фон Дросте-Гюльсгоф
у перекладі Ігоря Качуровського
 
А головне — це вітер ходовий,
Аби напнув розслаблені вітрила,
Аби під ним аж щогла забриніла,
Аби ожив легкий кораблик мій.
 
Аби на прові різьблено-стрункій
Наяда стрепенулась білотіла,
Аби й душа моя затріпотіла, —
О вітре животворний, вій же, вій!
 
Аби затерплі зарипіли снасті
У напівздивуванні-напівщасті,
Не то вві сні, не то вже наяву,
 
І хвиля вмила палубу солона, —
Й за мрією услід я відпливу,
На борт зіпершись власного балкона.
 
8.V.20
Травень 10, 2020, 9:23

Бересток


 
Щороку підроста веселий бересток,
Все ширше розгорта зеленокудру крону,
І вже у рівень став моєму він балкону,
Й перекида мені галузку, мов місток.
 
І з ранньої весни вітає він пташок:
Радіє горобцю, дзвінкому вітрогону,
Статечну жалує хрипливицю-ворону,
Синичку чарівну… — від мене лиш за крок.
 
Крилаті гості ці на дереві гостиннім
Спокійно живляться бруньками чи насінням
І не лякаються безкрилої мене.
 
Здається, варто лиш останній крок ступити —
І приймуть лагідно мене зелені віти,
Й нове життя мене, голублячи, гойдне.
 
29.IV–1.V.20
Травень 1, 2020, 14:25

Сонет («Всевишній, Всемогутній Судіє!..»)

Всевишній, Всемогутній Судіє!
Хай переможуть праведні, благаю!
Важкоозброєну ворожу зграю
Хай прожене тоненьке копіє!
 
Хай візьме гору воїнство Твоє!
Хай на межі останнього одчаю
У розпал битви зійде ангел з Раю
І ворога дощенту розіб’є!
 
Хай Ґоліят паде до ніг Давида
І явиться Звитяга ясновида
Богопомазаному королю!
 
І хоч оцій війні не видно краю —
Хай переможуть праведні, благаю,
Хай переможуть праведні, молю!
 
26.IV.20
Квітень 26, 2020, 13:13

Сонет («Астрологи, мольфари й віщуни...»)


Астрологи, мольфари й віщуни,
Прогностики, експерти й демагоги
Пророчать Україні перемогу
Й рахують роки до кінця війни.
 
Та справжні ясновидці — не вони,
А ті, хто рідні кидає пороги
І йде на фронт, не прагнучи нічого,
Крім Перемоги. Це її сини.
 
Їм мариться вона на полі бою,
Де б’ються з хижою вони ордою,
Вона їм не виходить з голови…
 
І в небі рать стинається із раттю:
Пекельно-чорні ворогів прокляття
І наші білокрилі молитви.
 
3.ІІІ.20
 
Дизайн листівки — Лариса Вировець
Березень 3, 2020, 19:03


Сторінка 1 з 5 1 2 3 4 5 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)