Пам’яті Ігоря Качуровського (2)

Голос сьогодні стишимо,
Пом’янемо Поета.
Тоне його сильвета
В світлі щонайчистішому…
 
Голосом серця покличу я —
І відгукнеться тиша,
Горня, щонайдзвінкіша,
Музикою таємничою.
 
І з недосяжної далечі,
Звідки не чути ні слова,
Може, до берега чалячи,
Лодь припливе загадкова.
 
Легіт війне ароматами,
Тихо торкнувши вітрило…
Буде усе зрозуміло,
Тільки Поет — мовчатиме…
 
Скінчила 1.ХІ.18, День усіх святих (за католицькою традицією)
Листопад 1, 2018, 20:09

Волонтерські присвяти (2)

* * *
У нашої бабулі
Для ворогів є кулі,
А от для Вас — смаколики,
Солдатики-соколики!
 
* * *
Солдатику, соколику, синочку!
Коли солили ми ці огірочки,
То надихала нас єдина думка,
Щоб радісно було Тобі і хрумко!
 
* * *
Краще чується солдат,
Як поїсть смачний салат.
Проти раші, проти вати
Стане легше воювати!
 
* * *
Оці домашні помідорки
Вам нададуть таку могуть,
Що ґобліни усі та орки
Від Вас у Мордор утечуть!
 
* * *
На перший погляд, це просте варення,
Та в ньому сили криються страшенні,
Бо хто оцим варенням смакуватиме,
Від того ворог накиває п’ятами!
 
* * *
У ліках цих — не просто хімія,
В них сила криється козача.
Здоров’я з міццю незборимою
Вони дадуть Тобі, Вояче!
 
* * *
В суперовій цій термобілизні
Будеш Ти завжди в теплі, Вояче!
Бо її пронизує наскрізно
Наша вдячність і любов гаряча!
 
29.10.18
Жовтень 29, 2018, 10:20

Вкотре відкладаєш Ти від’їзд...

Вкотре відкладаєш Ти від’їзд.
Заново я дні щасливі міряю.
Та лиш раз птахи злітають з гнізд
І рушають до ясного вирію.
 
Легко відлітати їм, птахам,
Їхнє щастя — бути нерозлучними.
Може, любий, попроситись нам
До птахів небесних учнями?
 
17.10.18
Жовтень 21, 2018, 14:17

Жодних демінутивів...

Жодних демінутивів,
Жодних «орликів» і «соколиків»!
Ти сувору формулу вивів:
Хліб з водою — і жодних смаколиків.
 
Та мені ця сувора мова,
Що вивчаю безперестану я,
За солодке дорожча слово,
Лиш назви мене просто — коханою.
 
18.VI.18
Жовтень 21, 2018, 14:16

Форумне

Підходять, з ельфійською млостю в очах,
До астролябійського стенду, —
Чарує їх Толкін, і зносить їм дах
Від мандрів у казку й леґенду.
 
Для них ми працюємо з давніх-давен,
Та кожен — примхлива дитина:
Вже мало їм Берена і Лутієн,
Загибель подай Ґондоліна…
 
27.09.18
 
Прим. Ідеться про львівський Форум видавців та видавництво «Астролябія», яке видало вже цілу низку творів Дж. Р. Р. Толкіна. Найновіше з цих видань — «Берен і Лутієн» у перекладі авторки. А остання книжка Толкіна, упорядкована його сином Крістофером, — «Загибель Ґондоліна», яка вийшла цього року.
Жовтень 21, 2018, 14:14

Марко і музика

 
Жила собі родиночка,
Родиночка-картиночка,
В гарненькому будиночку
На вулиці Франка.
Дорослий склад увесь її —
Співак із поетесою
(Такі у них професії,
Професії, професії,
Такі у них професії,
Робота в них така!).
 
Співак співав ув Опері
І вуса мав як штопори,
Та ще й у русі Опору
Посильну участь брав.
А поетеса-ліричка —
Та видавала збірочки,
Ще й мала з того виручку
(Ну, виручку — не виручку…),
Якусь та мала виручку
І не ловила ґав.
Червень 23, 2018, 6:42

Наш замок

Друзям
на згадку про Хрещатик, 26
 
 
1
 
Озирнись наостанок — і в путь! Озирнись
На цей замок, де вежі підносяться ввись,
 
Де високе мистецтво одвіку жило,
А тепер це — найнижчих пороків житло.
 
Адже тут гуртувалися з давніх-давен
Трубадури — сузір’я яскравих імен.
 
Пам’ятаєш той день, як тебе і мене
Прийняли вони в братство своє осяйне?
 
Ми захоплено слухали старших майстрів —
Їхній спадок ніскілечки не застарів, —
 
І гармонії ми осягали закон,
І дошкульність сирвент, і співучість кансон,
 
І раділи, знаходячи риму дзвінку,
І в строфі вона грала, мов квіт у вінку,
 
Й озивалась до слова слухняна струна,
І витала по замку мелодій луна.
 
Нерозлучні з коханими лютнями всі,
Ми служили мистецтву й молились красі.
 
Вірні різних церков, діти різних родин,
Ми тут рівні були, ми були як один,
 
А як більшим талантом наділений хтось,
То про те, щоб пишатися цим, і не йшлось.
 
І Великий Маґістр був як батько для нас,
Але й він нас від жереба злого не спас.
 
2
 
Де не взявся у замку звичайний жонґлер,
Не бездарний, та носа він високо дер,
 
Мав він голос приємний, незлий був лютніст,
Та на цьому й кінчався увесь його хист,
 
Не складав ані віршів, ні музики він,
Лиш наслідував інших по-рабськи, без змін,
 
І балади чужі він співав день по дню,
І у вухо Маґістру шептав чортівню.
 
3
 
І призначений був поетичний турнір,
Аби кожен представив найкращий свій твір.
 
І його ми побачили в кріслі судді,
І збагнули відразу, що бути біді.
 
І коли відзвучали прекрасні пісні,
Він підвів свої очі на нас крижані
 
І сказав, що усе це — нікчемне й старе
І з нудьги, нас послухавши, кожен помре,
 
Що себе ми не чуємо зовсім самі
І що краще співають в останній корчмі,
 
Що мистецтвом нічого ніхто не досяг
І що хоче народ не краси, а розваг.
 
І кількох наших друзів, що стали убік,
На вигнання із замку він тут же прирік.
 
Хай Господь милосердний простить мені гріх,
Що не зміг я тоді приєднатись до них!
 
Нам усім це здавалось найгіршою з кар —
Залишити наш замок, мистецтва олтар!
 
І тієї хвилини у наших серцях
Оселився ганебний, погибельний страх.
 
І знайшлися лакизи в годину лиху,
Що жонґлерові тішили хором пиху,
 
І знайшлися підглядачі та стукачі,
Що за іншими стежили вдень і вночі,
 
І окремішнім жанром зробився донос,
І заплакав у замковій церкві Христос.
 
4
 
Якось я до Маґістра в покої зайшов, —
Це була найкоротша із наших розмов!
 
Я побачив, що духом він страшно ослаб,
Та й не він це вже був, а зневолений раб!
 
Мав наш світоч ясний серцевину гнилу…
Але ми не бажали коритися злу!
 
А жонґлерові й слово нестерпне чи жест,
У яких виявлявся б найменший протест,
 
І йому посіпаки доносили вмить,
Якщо думка нескорена десь прозвучить.
 
Та, на щастя, з’явився у нас проводир —
Сивочолий співець дальніх мандрів і гір.
 
Він один говорив, не ховаючись, нам,
Що жонґлер — самозванець, невіглас і хам,
 
Але він — тільки тінь невідомого зла,
Що на замок улюблений наш наповзла,
 
І стоять за ним сили потворні, жахні,
Що упоперек горла їм наші пісні.
 
Ну а ми бунтували, долаючи страх,
У таємних розмовах по темних кутках.
 
5
 
І чутки поповзли, що наш гордий донжон
Віддадуть під таверну і гральний притон.
 
О, невже у блюзнірстві своєму жонґлер
Серце замку споганити хоче тепер?
 
Нашу залу — арену співецьких змагань —
І скрипторій, де книги — куди не поглянь…
 
І вжахнулись усі ми на думку саму,
Що збулися слова про «останню корчму»
 
Й до відчинених тільки обранцям дверей
Як господар заходити буде плебей,
 
Що не духу, а чрева тут буде бенкет
Під зудари чарок і бряжчання монет
 
І що замість надхнення розбурханих хвиль
Тут у вчаділих головах гратиме хміль!
 
6
 
Та спокійно закли́кав нас наш проводир
Завтра в певну годину спуститись у двір.
 
Пам’ятаєш, як мало, як мало хто з нас
Стати поруч із ним ризикнув у той час?
 
В один голос ми крикнули: «Ми — не раби!» —
Й заспівали жонґлерові пісню ганьби,
 
Стародавніх, могутніх вервечку заклять, —
Королі перед ними й вельможі тремтять.
 
Трубадура придворного краще не сердь,
Бо неславу отримаєш, гіршу за смерть,
 
Бо за кривду співця, замість хвальних поем,
Б’ють навідліг слова, припікають вогнем.
 
І жонґлер не виходив з покоїв своїх,
Та зненацька почули ми злий його сміх.
 
7
 
А наступного дня його віддані пси
Напосілись на наші гуртом голоси:
 
Таврували, чорнили, глумились, кляли —
І не бачив ще світ отакої хули.
 
А один посіпака, з яким ми колись
У смаках поетичних немовби зійшлись,
 
Той сказав, що, ніж слухати, як я квилю,
То засунути голову краще в петлю.
 
Та не стали ми дальших чекати гонінь,
Взявши лютню, в сідло кожен скочив, мов тінь.
 
Перед кожним із нас власний стелиться шлях,
А наш замок залишиться в наших серцях.
 
Озирнися, мій друже, без сліз озирнись!
Ти складеш про це пісню прекрасну колись.
 
Грудень 2017
 
Марк Сімонетті
Ілюстрація до роману Патріка Ротфуса «Ім’я вітру»
Грудень 21, 2017, 8:39

Тамарі Бортняк, радіожурналістці

Нехай сичать стукач і лизоблюд,

Що хочеш Ти на них подати в суд,

 

Що докази збираєш проти них,

Напасників підступних і лихих.

 

Що докази? Видющий бачить сам

Обличчя їх у масці трупних плям,

 

У плямах зради, ницости, брехні:

Їх душі — чорні, язики — брудні.

 

Їм легко обманути суд земний,

На нього й не складаєш Ти надій.

 

Та непомильний Вищий Судія,

В Його десниці — правота Твоя.

 

Видющий бачить сам, що носиш Ти

Корону прав, корону чистоти,

 

Корону прав і мантію чеснот,

Його відзнаку і Його клейнод.

 

16.ІХ.2017

Вересень 16, 2017, 6:44

Всесвітній день бібліотек...

       З нагоди відновлення бібліотечного дня
       для журналістів Радіо «Культура»
 
Всесвітній день бібліотек —
То не таке велике свято,
Як день, коли всяк ім’ярек
Законно може почитати.
 
Глибоких повен одкровень,
Думки вселяє дивовижні
Цей день — Бібліотечний День!
Шкода, що тільки раз на тижні.
 
8.VІІІ.17
Серпень 9, 2017, 8:30

Гей, поети, з Днем Поезії!..

Гей, поети, з Днем Поезії!
Нам вона хай буде зброєю
Нездоланною, столезою,
Нашу волю й честь відстоює!

 
21.ІІІ.17
 
Березень 21, 2017, 16:17


Сторінка 1 з 2 1 2 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)