Попідвіконню — ліплення химерне,
І грізний лев — над брамою воріт.
Хтось називав цей сірий моноліт
«Перлина українського модерну»!
Та блиску вже ніщо їй не поверне,
Над нею прокотились хвилі літ,
І в лева, вирізьбленого майстерно,
Замість хвоста стирчить залізний дріт.
Де ж китиця, колись густа і пишна?
Тепер усім робитиметься смішно
При погляді на жалюгідний хвіст.
А голова, по-давньому велична,
Нагадуватиме: мистецтво вічне,
Хоч би й доводив інше песиміст.
2000