Щороку підроста веселий бересток,
Все ширше розгорта зеленокудру крону,
І вже у рівень став моєму він балкону,
Й перекида мені галузку, мов місток.
І з ранньої весни вітає він пташок:
Радіє горобцю, дзвінкому вітрогону,
Статечну жалує хрипливицю-ворону,
Синичку чарівну… — від мене лиш за крок.
Крилаті гості ці на дереві гостиннім
Спокійно живляться бруньками чи насінням
І не лякаються безкрилої мене.
Здається, варто лиш останній крок ступити —
І приймуть лагідно мене зелені віти,
Й нове життя мене, голублячи, гойдне.
29.IV–1.V.20