АНОНІМ. Із «Житія св. Келлаха з Кіллалли»

Келлах, князь і поет, залишив світ. Схоплений ворогами напередодні того, як його мали вбити, і затягнений углиб лісу, він був ув’язнений у порожнистому стовбурі дерева, де мусив чекати смерти. Його вбивці, колишні співучні і друзі, були підкуплені, щоб розправитися з ним на відлюдді.


Після ночі тривожних передчуттів, щойно зайнявся день, святий зрозумів, що наближаються його вбивці. Він чує, як, прокидаючись, шумить ліс, — і в різноманітних звуках йому вчуваються лиховісні перестороги. Та коли визирнуло сонце, Келлах, навіть на порозі смерти, забуває про свої нещастя у славі світанку і з його грудей лине цей пишномовний прощальний гімн:

 

Слався, світанкова зоре,
До мого заходь затвору!
Славен Той, хто порива
Знов тебе до торжества.

 

Ночі царственої доньці
І сестрі ясного Сонця —
Слава вранішній зорі,
Відсвіт чий — на псалтирі!

 

Ти голубиш кожен дім,
Сяєш племенам усім,
І до мене завітай-но,
Білошия, злотосяйна!

 

Кожен аркуш псалтиря
За провини докоря;
Маелькройн — оце страшне —
Знищить врешті-решт мене.

 

Сіра ґаво, сіра ґаво,
Гостродзьоба і плюгава!
Наміри твої ясні,
Бачу — ти не друг мені.

 

Вороне, що крячеш лунко!
Якщо порожньо у шлунку,
Геть від мене не лети —
Об’їсися м’ясом ти.

 

З рябцем, що сидить на тисі,
Вам недовго завестися;
Пазурі його страшні
Не лишаться впорожні.

 

Руку занесе убивця —
Лис не всидить у криївці:
В нетрі ці б і він прийшов
Плоть мою ділити й кров.

 

Заманулось вийти вовку
Зі свого гірського сховку —
Певно, в зграї він вожак
Сіроманців-неборак.

 

Сон я бачив уночі:
Дикий пес, мене рвучи,
То в один, то в інший бік
Через папороть волік.

 

Бачив сон:
Узяли мене в полон,
Вчотирьох втягли у хащу
Й кинули напризволяще.

 

Далі бачу,
Братчики мої неначе
Привели мене в свій дім —
З ними там я п’ю і їм.

 

О кропив’янко мала!
Лихо ти передрекла,
Зрадницькі твої пісні
Укоротять вік мені.

 

Близько 1411 р.

Лютий 8, 2016, 14:29
Кількість переглядів - 3
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук