На мури ці, що я звела сама
Довкруг свого палацу чарівного,
Дивлюсь крізь сльози: нині замість нього
Мені глуха ввижається тюрма.
Цих мурів людська сила не злама,
Ні магія не вдіє їм нічого,
Тож ти дарма ведеш свою облогу –
Надії на звитягу тут нема.
Дарма стоїш ти табором під муром,
Дарма мій слух дратує клекіт сурем, –
Ані мене, ані себе не муч.
Хіба що, впившись тугою, як нині,
Я зраджу мимохіть своїй гордині
Й тобі сама від брами кину ключ.
19.VII.2008