100-річчя Ігоря Качуровського в холодних стінах Львівського університету

Михайло Слабошпицький, Тарас Лучук, Віра Соловйова, Микола Ільницький, Олена О’Лір: перед презентацією «Споминів і постатей» Ігоря Качуровського. ЛНУ ім. Івана Франка, 20 вересня 2018 р.

Святочний смуток оспівав Тарас,

А Леопарді — тугу після свята.

За радістю журба чатує, клята, —

З дитячих літ я помічав не раз, —

ці рядки з сонета Качуровського спадають на думку, коли згадую презентацію його книги «Спомини і постаті» — збірки мемуарів, про яку він мріяв за життя і яка побачила світ лише торік, посмертно, до 100-ліття автора, — у Львівському національному університеті ім. Івана Франка під час минулорічного Форуму видавців.

Починалося все святково: керівництво університету виділило для презентації знамениту Дзеркальну залу ЛНУ — гідний майданчик для розмови про таку масштабну постать, як Качуровський: поет — послідовник київських неокласиків, майстер поетичного перекладу, автор романів «Шлях невідомого» і «Дім над кручею», де чесно і глибоко зображено трагедію українського інтеліґента, ввергнутого у вир Другої світової війни, нарешті — літературознавець-універсал і леґендарний журналіст Радіо «Свобода», який тепер розкривається нам як унікальний мемуарист, свідок і літописець подій в амплітуді від родинних переказів та дитячих спогадів, місце дії яких — рідне село Крути на Чернігівщині та Ніжин, через гіркі вигнанницькі дороги «неблагонадійної» в очах радянської влади родини (російський Курськ, під час війни — коротке повернення до Крут і знову втеча, вже на Захід, через Галичину і Словаччину, кілька років в австрійських таборах Ді-Пі, а далі — Буенос-Айрес, важка праця робітника портової залізниці і — всупереч чужому оточенню та власній недолі — творчість) аж до мюнхенського періоду, коли Качуровський нарешті досягнув повноти творчо-інтелектуальної самореалізації як письменник та науковець, журналіст Радіо «Свобода» та професор Українського Вільного Університету, і до вражень од відвідин України за доби Незалежности…

Передбачалась участь у презентації «Споминів…» авторитетних знавців та популяризаторів творчости Качуровського, киян і львів’ян, — Михайла Слабошпицького, Миколи Ільницького, Тараса Салиги, директорки видавництва «Кліо», де вийшла книга, Віри Соловйової (і мене як упорядниці). Звичайно, можна було розраховувати, що і презентоване видання, і товариство, яке його представлятиме, не залишаться без уваги з боку зацікавленої публіки, зокрема студентства. Однак у призначений день і годину виявилося, що у Дзеркальній залі саме відбувається велелюдна зустріч з Енн Епплбаум, дослідницею Голодомору, — безперечно, важлива подія, однак чому стався такий збіг? Зрештою з’ясувалося, що нашу презентацію перенесено до значно скромнішої авдиторії й пересунуто на годину пізніше. Публіки майже не було, і ситуація виявилася б геть безнадійною, якби не поетеса Світлана Короненко, яка зафільмувала виступи учасників і поширила відео у мережі Фейсбук. Складаю їй щиру за це подяку, бо послухати і справді було що: і модератор Михайло Слабошпицький, і решта учасників явили образ Качуровського живий і нехрестоматійний, розкрили його в контексті бурхливих еміґраційних літературних дискусій, поділились особистими спогадами про спілкування з ним, словом — розповіли багато такого, чого студент-філолог не вичитає в жодному підручнику. Втім, Віра Соловйова встигла сказати лише кілька слів, оскільки через зсув часу поспішала на інший захід. Нині вона поділилася своїми враженнями:

— Я як організатор заходу насамперед прошу вибачення в учасників презентації, які зголосилися прийти/приїхати з Києва, аби гідно вшанувати 100-літній ювілей Велета українського духу, українського слова Ігоря Качуровського і які змушені були понад годину чекати, коли кафедра української літератури зорганізує бодай декількох людей, аби не висловлювати своїх промов у порожній залі на відеокамеру Світлани Короненко (велика їй дяка за ідею!) для тих небайдужих, хто захоче переглянути відео у Фейсбуці.
Дуже прикро почуваюся перед «берегинею» творчої спадщини Ігоря Качуровського, його незмінним помічником — поетесою, перекладачем Оленою О’Лір, яку я умовила відмовитися від участи в наукових читаннях до 100-ліття Ігоря Качуровського, які в ті самі дні проводив Ніжинський державний університет, бо планували гідно вшанувати ювілей Ігоря Качуровського на ювілейному, XXV, Форумі видавців. А нас зустріли зачиненими дверима…
Стверджую, що ректор ЛНУ п. Володимир Мельник та проректор з науково-педагогічної роботи п. Ярослав Гарасим дуже прихильно поставилися до нашої видавничої ініціативи провести ювілейні заходи, присвячені пам’яті Ігоря Качуровського, за що їм дякуємо. Адміністрація університету призначила відповідальним за проведення заходу в ЛНУ завідувача кафедри української літератури Т. Ю. Салигу, з яким я попередньо погоджувала деталі, надсилала йому примірники спогадів для ознайомлення учасників презентації… І не було меж моєму обуренню, коли я, розшукуючи особу, котра могла б відчинити перед приїжджими гостями двері конференц-зали філологічного факультету, перепитала в завідувача кафедри, а перед ким ми будемо виступати, де студенти, викладачі, і почула у відповідь: «Нехай би був вам ваш Ільницький організував! Ви ж його видаєте!». (Для довідки: член-кореспондент НАНУ, професор М. М. Ільницький був запрошений мною для виступу на презентації).
Отут уже покладаю відповідальність за кадрову політику на адміністрацію університету. Ви мусите забезпечити доступ до знань і можливість познайомитися з чимось новим для Ваших студентів, та й викладацькому складу було що почерпнути з тих виступів! Адже всі учасники презентації особисто були знайомі з Ігорем Качуровським, глибоким ерудитом, блискучим літературознавцем, людиною непересічної життєвої і творчої долі! І мусили, виконуючи свій моральний обов’язок перед пам’яттю І. Качуровського, ділитися своїми спогадами у порожній залі філологічного факультету ЛНУ, аби вони не пропали, для запису на камеру. Ці люди й надалі працюватимуть, нестимуть добре слово про І. Качуровського. А якого рівня фахівці-філологи вийдуть зі стін ЛНУ їм на заміну, адже вони обмежені в доступі до знань?.. Прикро.

Додам, що свого часу мені пощастило чути Ігоря Качуровського в ущерть заповненій актовій залі Інституту філології Київського університету, бути свідком велелюдної презентації його двокнижжя «Ґенерика і архітектоніка» в Конґреґаційній залі Києво-Могилянської академії, вже згадані наукові читання в Ніжинському університеті «Творча спадщина Ігоря Качуровського та її місце в історії української літератури» зібрали науковців з Києва, Львова, Луцька, Ніжина, Торонто, і слухачів їм не бракувало. Мав добру нагоду відзначити 100-річчя Качуровського і Львівський університет. Тільки-от свято вийшло з присмаком смутку…