Не виходь цієї ночі. Лютий вітер хмарне клоччя
З диким свистом, мов отару, не спиняючись, жене.
В небі місяця немає. Лиш крізь хмар летючі зграї
Часом зірка визирає і у морок знов пірне.
Та крізь вітру свист шалений, крізь буяння навіжене
Ти почуєш: хтось далеко у мисливський трубить ріг –
Ріг пекельного музики. В небі – завивання, крики:
Скаче Полювання Дике, не шукаючи доріг.
На чолі його – високий сивий Вершник одноокий.
Мчить крізь буряний неспокій він на дивному коні.
В нього почет – пси-примари, спис – в руці. І чорні чари
Насилає він з-за хмари на людей у низині.
Не виходь цієї ночі. Хай в каміні затріпоче
Теплий вогник і жіночий голос пісню заспіва.
Хай кохані теплі губи скажуть: «Я з тобою, любий».
Оберегом проти згуби стануть ці прості слова.
*Дике полювання (нім.)
Чи не Одін то скаче верхи на дивному коні? Строфа нагадує “Крука” По, і моторошний настрій — теж, але наприкінці автор, на відміну від американського класика, дарує нам світло розради…
Вітаю, Олександре! Люблю Ваші вірші.