Десь там комета крізь світи летить,
Але не знак біди – знамення дива:
Неначе крізь тонку рибальську сіть
Вона снує, срібляста й пустотлива,
А хвіст її – не з пилу, з волокна –
Сліди лишає скісні та хрещаті.
Секунда-дві – й вертається вона,
Аби нові й нові сліди лишати.
Та з кожним обертом – коротший хвіст,
А вже без нього ввись вона не злине…
Та ця комета, бачте, має хист
Міняти хвіст за лічені хвилини,
І знову, снуючи крізь тонку сіть,
Сплітати сотні хрестиків-суцвіть.
8.02.2021
Дані опрацьовуються...
Дякую, Наталю! Спробую відгадати: комета тут — голка в руках вишивальниці. Отак вони й зустрілись у Твоєму шекспірівському сонеті: поезія, вишивка і астрономія!
Ви, як завжди, дуже проникливі, Олено Геннадіївно
Просто перед тим, як написати цього вірша, я закінчила вишивку з зображенням небесних тіл (Сонце, Місяць, комета, Юпітер, Марс, Сатурн і галактика). А відтак і асоціація вийшла. Дякую за комент!